Читати книгу - "Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст."

обсотують таємними нитками…

І сниться сон… Сон хвилі весняної,

гарячий легіт сонячної спеки…

Твої кохані очі фіалкові,

як марево божественне, далеке…

Вишневий сад розцвівся в ясну днину,

барвінок долом стелиться і рута.

Давно загублену знаходимо стежину —

між нами пісня тиха, незабута.

Сердечна пісня… Згодом ніч настане, —

скінчиться мрія, що в ній жаль хороню.

Тепер – здається – чую ще на скрани[36]

твою кохану, ангельську долоню…

* * *

Прийдіть до мене, душі нещасливі,

всі, в кого серце сум гризе і біль, —

я вам сердечну пісню заспіваю,

розвільну пісню наших сірих піль.

Прийдіть до мене, тихі і бездольні,

із горем ваших щирих, теплих сліз, —

безмежних жалів слухати будемо

під гіллями заплаканих беріз.

Прийдіть, що з болем на життя розпутті

даремно ждете давніх снів і мрій, —

я вас до груді щирої пригорну

і мир вам дам – спокій…

Любов’ю туги ваші всі розважу,

зайду до ваших бідних сірих хат —

і на чоло долоню вам положу,

як брат, як брат…

У СУМЕРКУ

Студентська хата, вечір, смерк, —

На небі ясні зорі…

На сповідь спогадів, думок

Зійшлися душі хворі.

Маляр бездольний, і поет,

Студентка при роялі —

У мовчанці важкій сидять

Без дорікань, без жалів…

Мелянхолійних тонів чар

Пливе кудись – світами —

І відзиваються серця

Далекими думками…

Дрижать у спогадах німих

Невимріяні мрії,

Життям зморожені квітки —

Нарцизи і лелії…

Гадки продумані стають

Видніші, досконалі…

Душа за звуками пливе

Все далі, далі, далі…

В той другий, вимріяний світ

Без сліз і без прокльонів, —

Де лиш нескінчена краса

І музика півтонів…

В такий далекий лине край

Душа від звуків п’яна,

І сниться їй найкраща з мрій,

Найкращий сон – омана…

ТИ ГРАЄШ…

(Уривки)

Ти граєш…

Звуки чарами спливають

В мої зболілі груди.

Так грай же, грай мені, кохана,

А може легше буде…

Скінчилась пісня… та в душі

Все відгомоном грає…

На сіру канву темна ніч

Містичний цвіт кидає…

О, грай, – так, грай мені, кохана,

Хай серце в грудях б’ється…

Погідним чаром цвітів ранніх

Мелодія хай ллється.

Хай в глибині душі озвуться

Чарівні, давні тони —

І хай весна мені присниться,

Поля, луги, затони…

Вечірніх дзвонів плач і жалі

У церкві, на дзвіниці…

Хай сльозами іще заллються

Сумні мої зіниці!

Є смуток, що найкращі душі

В терпінні виробляє —

І той, що всі найкращі мрії

Навіки убиває.

Є біль, що бурею і громом

На душу нашу лине —

І є терпіння довгі, довгі,

Як срібне павутиння.

…Я до життя, до сонця рвався,

Що там на небі сяло…

За щирістю тужив, – потому —

Потому – сил не стало!

Вся молодість моя – це туга,

Що рвала душу мою

За щастям, за життям, за чаром,

За сонцем, за красою!

А нині бачу – буря висить

Над моїм сірим домом…

Гармонія, краса – це мрії,

Все сном було, фантомом.

І натерпівся я в житті моєму,

Перетужив – без міри!

Чергою мрії ясні гасли —

І нині я без віри…

Ти плачеш? Люба, добра!

Я твої сльози бачу!

Кохана!.. Я —

Я вже давно не плачу…

Я стільки сліз пролляв даремних,

А сонця мав так мало…

Не плач, не вернеться сон-мрія,

Минулося, пропало.

Ті сльози оливом спадають

В мої зболілі груди!

Не плач! – Заграй мені, кохана,

А може легше буде…

ТИХ ЖАЛЬ МЕНІ…

Тих жаль мені, що у житті свойому

Не знали гордих і геройських мрій!

Яким ні раз не пролетів близь дому —

Шалений грім, завзятий, лютий бій.

Тих жаль мені, що дух їх покорився

І вгнувся рад в ярма важкий закон…

Їм у житті ніколи не приснився —

Барвистий, ясний сон.

ГЛЯНЬ, ЯК ТУЖНО…

Глянь, як тужно простягають руки

Горді сосни верхів – за тобою —

І в які бездольні, сірі звуки,

З яким смутком, жалем і любов’ю

В’ються шуми від рана до рана

За тобою, дівчино кохана!

В’ються шуми від рана до рана,

Шумом знявся Ребровач високий.

Кожна сосна вже від шуму п’яна,

Розривається гомін широкий,

Грізно виє на кожному скруті

Кожна хвиля в шаленому Пруті!

Гонять шуми від рана до рана,

Небом чорнії сунуться хмари.

Де-де блисне, мов огненна рана,

Дрижать з ляку овечі отари.

Скрізь від мряки і сумно, і темно —

Гей, вернися, вернися!.. Даремно…

Дарма сосни простягають руки,

І потоки женуть з гір на доли.

Ти не прийдеш… Скажи – чи ніколи?

Навіть в казці? Ні, як сон-омана?

Гей, дівчино, дівчино, дівчино кохана…

НА ВЕРХАХ

Гей, гори!.. Верхами,

Йдуть шуми лісами,

Вже мені не буде,

Так добре не буде,

Як з вами,